Історичний шлях: Преображенський кафедральний собор у місті Біла Церква. Уривок 3

Будівництво храму тривало шість років – як для того часу, це зовсім незначний термін. Швидкість спорудження, очевидно, залежала від того, що воно  відбувалося на очах у графині-меценатки і було в основному завершено ще за її життя. (Храми, що споруджувалися О.Браницькою в інших містах, добудовувалися її нащадками дуже довго – в Богуславі Троїцьку церкву возводили понад два десятиліття, у Ставищах Покровський храм будувався майже півстоліття тощо).

Під час будівництва Преображенського храму не стало митрополита Євгенія (Болховітінова), а о. Євстафія Дурдуковського по старості років було звільнено з посади благочинного і він уже більше не ревізував будівельних робіт в Білій Церкві.

Митрополичу кафедру посів інший відомий архієрей – Філарет (Амфітеатров), святими руками якого було освячено наш Преображенський храм.

В описі церковного майна, датованому 1852 р., читаємо наступне: “Заснована ця церква за планом Одеського кафедрального собору поміщицею графинею Олександрою Василівною Браницькою в 1833 році, а закінчена в 1839 році серпня 1 дня і того ж року 24 вересня освячена Високопреосвященнішим Філаретом митрополитом Київським і Галицьким”.

Під час спорудження величної святині білоцерківці продовжували відвідувати старовинні дерев’яні церкви, які з кожним роком ставали все тіснішими для стрімко зростаючої кількості парафіян. Ще навіть 5 серпня 1839 р., коли кам’яний Преображенський храм було вже збудовано, святитель Філарет (Амфітеатров) видавав розпорядження, що стосувалися святинь, споруджених у часи козаччини: “У містечку Біла Церква, що має п'ять церков і стільки ж парафій, для дотримання благочиння і порядку я визнаю за потрібне бути місцевому протоієрею або благочинному. Пропоную консисторії потурбуватися про обрання гідної особи для цієї посади з тамтешніх священнослужителів”.

У цей час митрополиту надійшло повідомлення протоієрея Тимофія Сухобрусова, що в Білій Церкві вже збудована і готова до освячення трьохпрестольна Преображенська церква. Тому 24 вересня 1839 р. святитель Філарет (Амфітеатров), перебуваючи в місті, освятив новозбудований храм і в ньому ж висвятив у сан протоієрея священика з с. Барахтянської Вільшанки Іоанна Тарнавського. 

Так, канонізованим тепер владикою було не лише дано початок духовного життя у новій Преображенський парафії, але й рукопокладено її першого пастиря. Ми можемо лише здогадуватися, якою величною була подія освячення нової кам’яної церкви київським митрополитом. Майбутнє чотирьох дерев’яних церков (старої Преображенської, Миколаївської, Успенської та Різдв’яної) склалося по-різному, оскільки з возведенням нового храму їх було скасовано. Згідно рапорту о. Іоанна Тарнавського, Успенську церкву було розібрано і з її матеріалу мали спорудити молитовний будинок на цвинтарі (для відспівування у ньому покійних); Преображенську і Різдв’яну було віддано на потреби повітового церковного будівництва – у ті храми, “в коих усматривается особенный недостаток в изображении святых икон и ветхость иконостасов”; Миколаївську було залишено з наміром використати її цеглу для будівництва нової кам’яної дзвіниці при новоспорудженій Преображенській церкві (це було частково виконано).

Новий храм було не лише збудовано на кошти похованої в ньому ж графині О.В.Браницької, але й забезпечено всім необхідним. Як свідчать архівні дані, щедро обдаровувалася церква й іншими білоцерківцями, а також незліченною кількістю паломників, котрі йшли на поклоніння київським святиням.

Згідно майнового опису 1852 р., Преображенський храм був найбагатшим на Надроссі в плані забезпечення церковними речами. В ньому знаходилося 93 ікони, 18 “Євангелій”, 51 лампада, 24 підсвічники, 16 аналоїв, 16 потирів, 8 дискосів, 9 звіздиць, 11 напрестольних хрестів, 8 кадил, 6 гробниць, 4 дароносці, 6 ковшиків, 3 плащаниці та чимало іншого.

Найбільшою святинею Преображенської церкви була частка Животворящого Хреста, на якому був розп’ятий Іісус Христос. У південному приділі над Царськими дверима перебувала “ікона св. великомучениці цариці Олександри і св. великомученика Георгія, у срібній визолоченій ризі. Іконою цією благословила імператриця Катерина ІІ-я графиню Олександру Василівну Браницьку при виході її в заміжжя. Вгорі цієї ікони в золотій хрестовидній оправі частина Животворящого Древа Хреста Господнього, отримана ясновельможним князем Григорієм Потьомкіним Таврійським від Єрусалимського патріарха, від Потьомкіна після смерті його дісталася Графині Браницькій, а нею дана до цієї Преображенської церкви”. Інший архівний документ додає, що частинку Животворящого Хреста князь Г.Потьомкін дістав у подарунок від патріарха з Єрусалиму з нагоди взяття Очакова. Вона була вмонтована у золотий хрестик, який князь носив на собі, а потім подарував улюбленій племінниці Олександрі, яка в свою чергу перед смертю заповіла святиню Преображенського храму.

У церкві перебувало і чимало богослужебних книг, деякі з котрих були цінними зразками стародавнього друкарського мистецтва. Так, у 1852 р. тут  зберігалося “Євангеліє”, видане у Вільно в 1600 р. (подароване ще Миколаївському храму Леонтієм Микитовичем); “Євангеліє” в червоному оксамиті у срібній визолоченій оправі, видане у Львові в 1636 р. і подароване наступного року Павлом Шкридловичем одному з храмів. Коли в Білій Церкві скасовували стародавні парафії на користь нової Преображенської, то церковні речі скасованих церков потрапили до кам’яного Преображенського храму.

Фото: Роман Наумов

Всі уривки книги можна переглянути за посиланням

Очікуйте новий уривок наступного тижня!

———

Слідкуйте за нами у соцмережах: