Це – Біла Церква, я їх знаю! – Лунало звідусіль в Одесі

8 квітня в Одесі пройшов 35-й туристично-спортивний захід, приурочений до Дня визволення Одеси від румунсько-німецьких окупантів у ВВв. Він проводиться за маршрутом Поясу Слави: велоралі «100 кілометрів за 10 годин по Поясу Слави» і туристичний піший перехід «100 кілометрів за 24 години по Поясу Слави». 

Головний редактор інтернет-порталу Білої Церкви в цю суботу долучилася до групи велосипедистів-аматорів Білої Церкви «In Velo Veritas», щоб разом з ними проїхати 100 км по Поясу Слави в Одесі.

Це була вже четверта сотка в Одесі. Цього року вона була по-своєму особлива. По-перше, до  учасників велоралі долучилися двоє молодих хлопчаків – Тутик Дмитро  (10 років) та Коточігов Андрій  (11 років). Це – вихованці Олега Зігліна з туристичного клубу "Верітас" ЗОШ №4 м. Біла Церква. Вони готувалися на тренуваннях з лютого. До речі, велосотку проїхали разом зі своїми татами за 7 годин включно із зупинками на КП.

По-друге, на велоралі був рекордно ураганний вітер, але це не завадило всім нашим учасникам доїхати до фінішу за встановлений час. 

І по-третє, були і такі, хто зміг проїхати 100 кілометрів майже одночасно із одеськими спортсменами, які стартували першими, серед них: Олександр Бірюков (03:06 год) та Валерій Цупрун (03:20). Олександр Бірюков опинився у першій десятці на фініші! 

І найголовніше, – Білу Церкву тепер впізнають! Уже другий рік команди Білої Церкви «In Velo Veritas» одягнені в  унікальну червону форму, яку виготовляли на замовлення спеціально для її учасників. Були і такі, у кого форми не було, але всі намагалися одягнутися у щось червоне. 

Наших  було 34 учасники, і кожен другий чув на свою адресу: «Біла Церква, давай!»  або: «Я їх знаю – це Біла Церква!» Це дуже приємно, коли тебе впізнають, тим паче, коли ти робиш щось корисне. А отже, Білій Церкві потрібно розвиватися в напрямі велоспорту! Ще у 2013 році учасників з Білої Церкви було всього 8 чоловік.

Емоції на велоралі зашкалювали!  А ці  сентиментальні моменти, коли сільські діти повиходили зі своїх домівок, щоб привітати учасників, і простягали долоні, щоб ти доторкнувся до них своєю рукою! Там була така малеча, нахиляючись до якої, щоб привітатися, ми  ледь не падали з велосипеду. Це було вражаюче відчуття! 

Люди з обмеженими фізичними можливостями також брали участь у велоралі: чоловік з протезом ноги педалював, не дивлячись на зустрічний вітер.

І от, коли залишилось до фінішу якихось 20 кілометрів, почалося справжнє випробовування – ми боролися з вітром. Колеса «здувало» на узбіччя, люди йшли пішки, ведучи свого «коня» поруч, але білоцерківські учасники не здавались, крутили педалі та не зупинялися.

До довгоочікуваного фінішу всі учасники нашої команди у піднесеному і «бойовому» настрої добиралися невеличкими  групками, тому що триматися вкупі серед  більш ніж 2 тисячі учасників велоралі було просто нереально. На фініші всі отримали  медалі учасника, покуштували гарячої  ухи і, увага!  – морозива! Але ж після 100 км під холодним вітром так хотілося гарячої кави або чаю…

П’ятий рік участі в «Одеській ВелоСотці» закінчився командною нічною прогулянкою по алеях центра Одеси, фотосесіями зі славнозвісним 12-м стільцем та з пам’ятником Леоніду Утьосову.