Привіт. Мне звати Христина. Перш ніж почати свою історію, я хочу як то сказати, щось типу виправдатися і сказати, що я ніколи рідних людей не забуду і не покину. За свою сім’ю завжди треба боротися, завжди шукати для них кращого. І так ми і зробили. Зараз мій дідусь знаходиться у  пансіонаті для літніх людей в місті Рівне «Благодать». І я спокійна за нього, адже він точно в надійних руках. Що ж, про це все я і хочу розповісти, можливо хтось у мої історії впізнає себе і можливо «Благодать» це саме що вам треба.

Я єдина онучка у свого діда і завжди про нього піклувалася. Мої батьки емігрували за кордон, коли я була ще дитиною, тому всі мої спогади про сімейне тепло і турботу пов'язані тільки з дідом. Шкільні роки я завершила з відзнакою, багато читала і мріяла про велике майбутнє. Вступ до університету був моєю великою мрією і водночас великим випробуванням.

Коли настав час вибирати, куди подавати документи, я зробила ставку на один з провідних університетів країни. Це було не далеко від дому, у Києві. Дід звісно підтримував мене. Він завжди казав, що освіта це вікно в світ, і нехай це вікно буде якомога ширшим. Про пансіонат для літніх людей тоді і мови ще не йшло, ні. Я не думала що діду знадобиться професійний  догляд за пристарілими у саме у Рівне ми для цього поїдемо...

Підготовка до вступних іспитів забрала багато сил і часу. Я займалася по кілька годин щодня, забуваючи про відпочинок і розваги. Всі мої зусилля були спрямовані на одне – здобути місце в університеті моєї мрії. І коли я отримала лист про те, що мене прийнято, це було схоже на диво. Перший рік в університеті пройшов як у тумані. Велике місто, нові люди, нові предмети – все це так відрізнялося від мого спокійного життя в містечку. Але я швидко адаптувалася, знайшла друзів серед однокурсників і навіть стала активним учасником студентського самоврядування.

Однак з кожним днем в університеті я все більше розуміла, що знання, які я отримую це не просто сторінки в підручниках. Це ключі до розуміння світу, до впливу на нього, до можливості змінити щось на краще. Навчання давало мені не тільки освіту, але й відкривало широкі горизонти для майбутнього. На жаль, не все в моєму житті складалося так, як я планувала... І змушена буду шукати кращий пансіонат для літніх людей. На щастя такий знайшовся і в кінці кінців все завершилося добре!

Після закінчення університету я залишилася в Києві, де вдалося знайти роботу, що ідеально відповідала моїй спеціальності. Це була велика компанія, що займалася маркетинговими дослідженнями. Робота була складною, але водночас неймовірно цікавою та динамічною. Я з задоволенням занурювалася в аналізи ринків, створення стратегій для клієнтів і взаємодію з колегами, з кожним днем відчуваючи, як ростуть мої професійні навички. Хоча нова робота вимагала багато часу та енергії, я ніколи не забувала про свого діда. З кожним роком він ставав все більш вразливим, його здоров'я вимагало більше уваги та догляду. Але ще не вимагав того професійного догляду за пристарілими, він ще був «живчиком» тоді. Він відмовлявся переїздити до мене твердячи що не хоче бути тягарем. Це змушувало мене часто їздити до нього, щоб переконатися, що усе гаразд і що він отримує потрібні ліки.

Завдяки стабільній зарплаті, я мала можливість не тільки допомагати дідові з ліками, але й фінансово підтримувати його у всьому необхідному. Ми встановили сучасну систему безпеки в його будинку, а також забезпечили підтримку з боку домашнього лікаря, який регулярно приходив перевіряти його здоров'я. Ті спогади про часи, коли ми разом з дідом розділяли домашні клопоти, готували їжу або просто гуляли парком, залишалися зі мною. І я знала, що хочу зробити все можливе, аби він почувався комфортно. І не думала, що одного разу будинок-інтернат для громадян похилого віку та інвалідів стане нашим спасінням!

Мій професійний шлях також приносив мені багато викликів. У компанії з'явилися нові проєкти, які вимагали нестандартного підходу та креативного мислення. Я отримала можливість очолити один з таких проектів, що став важливим кроком у моїй кар'єрі. Наша команда розробляла маркетингову стратегію для міжнародного клієнта, який прагнув вийти на нові ринки. І саме в цей час у моєму житті стався несподіваний поворот. Мій дід, який завжди був для мене опорою і прикладом стійкості, раптом захворів. Його стан стрімко погіршувався, і кожен день я відчувала, як він стає все слабшим та більш вразливим. Це було неймовірно важко спостерігати, як людина, яка завжди здавалася непереможною страждає від болю та немочі.

Спочатку ми сподівалися, що за допомогою ліків та змін у режимі дня його стан стабілізується, але з часом стало зрозуміло, що потрібно більше, ніж просто домашній догляд, потрібен професійний догляду за пристарілими. Лікарі діагностували у нього серйозне захворювання, яке вимагало не тільки спеціалізованих медикаментів, але й постійного догляду професіоналів. Зрештою, ми прийняли важке звернутися до спеціалізованого пансіонату для літніх людей, де дідові могли забезпечити кваліфіковану допомогу. Дідова хвороба виявилася хронічною і він постійно вимагав спеціального медичного догляду та строгого дотримання режиму. Звичайні домашні умови були вже недостатніми, і я зрозуміла, що для його добробуту потрібне професійне оточення, наприклад, будинок для людей похилого віку.

Шукати пансіонат для літніх людей в Київській області ми почали, оскільки я хотіла, щоб він був якомога ближче до мене, аби я могла відвідувати його якнайчастіше. Однак як виявилося знайти підходящий заклад було не так просто. Багато пансіонатів, що ми переглянули, не мали достатнього медичного обладнання або кваліфікованого персоналу, здатного забезпечити необхідний рівень догляду за такими пацієнтами, як мій дід. Ми відвідали декілька місць де на жаль умови проживання залишали бажати кращого. Це були тісні кімнати з застарілим обладнанням, де пацієнти проводили більшу частину часу в ізоляції. Я не могла допустити, щоб дід проводив свої дні в такому середовищі.

Після багатьох невдалих спроб та візитів ми знайшли один пансіонат для літніх людей у Київській області, що виглядав на перший погляд обнадійливо. Він розташовувався недалеко Києва, у великому парковому комплексі. Персонал здавався дбайливим та професійним, а кімнати були просторими і світлими, що було важливо для психологічного комфорту діда. Проте, коли ми почали обговорювати деталі з адміністрацією того будинку для людей похилого віку, виникли певні труднощі. Їхня програма медичного догляду була ДУЖЕ дорогою, і хоча моя зарплата дозволяла мені забезпечувати діда необхідним, я занепокоїлася чи зможу я покрити всі витрати на довготривалу перспективу.

Я стала шукати альтернативні варіанти. Знайшла один пансіонат для літніх людей у Львівській області. Так, це далеко, але там ціна була не така висока. Навіть підозріло низька. Рішення відправити діда так далеко від себе було складним, але обіцяні умови і ціни змусили мене серйозно розглянути цей варіант. Я вирушила туди, щоб особисто все перевірити. Приїхавши на місце, я одразу відчула, що щось не так. Хоча зовні пансіонат для літніх людей виглядав приємно, всередині умови були не такі, як обіцяли. Кімнати були тісні та не дуже добре вентильовані, а персонал, хоч і старався бути привітним, здавався перевантаженим роботою. І взагалі, якось все сіро і та депресивно. Це змусило мене знову задуматися і відмовитися від цього варіанту.

Відчай застав мене шукати ще ширше. Я досліджувала інтернет, відгуки та форуми, спілкувалася з людьми, які могли б дати пораду або рекомендацію. І саме тоді коли здавалося що надія згасає, я натрапила на згадку  про пансіонат для літніх людей у Рівному «Благодать».

«Благодать» був представлений як заклад, що спеціалізується на догляді за пристарілими людьми з хронічними захворюваннями, з інвалідністю і просто за людьми у віці. Там було все необхідне медичне обладнання, а також професійний медичний та доглядовий персонал. Що більше я читала і дізнавалася про цей пансіонат, то більше відчувала, що це може бути саме те місце яке нам потрібне. Я вирішила відвідати «Благодать», щоб особисто переконатися у всьому. Так часу у мене і так не вистачало, але інакше я не могла зробити. Приїхавши туди, я одразу відчула різницю. Територія цього пансіонату для літніх людей була велика та добре доглянута, з багато зеленими насадженнями та зонами для прогулянок. Кімнати були просторими, світлими і добре обладнаними. Персонал вітав мене з теплом і увагою, що давало відчути їх професіоналізм та емпатію. Після огляду і розмови з керівництвом пансіонату для літніх людей я відчувала, що мої пошуки нарешті завершились. «Благодать» відповідала всім нашим потребам і навіть більше. Я зателефонувала діду, щоб розповісти йому про все і почути його думку. Його відповідь була спокійною і впевненою, він сказав, що довіряє моєму вибору.

Нарешті знайшла місце, де мій дід міг би отримати належний догляд і відчути себе комфортно! Керівництво  будинку для престарілих «Благодать» розказало мені про забезпечення повного медичного обслуговування, а також про різноманітні рекреаційні програми, які допомагають підтримувати фізичне та психічне здоров'я людей похилого віку.

Мені було запропоновано зустрітися з медичним персоналом, який спеціалізується на обслуговуванні пацієнтів з подібними до дідових захворюваннями. Лікарі та медсестри виявилися дуже компетентними і емпатичними, вони детально обговорили зі мною план дідового лікування та догляду. Це включало регулярні медичні обстеження, спеціалізовану терапію та дієту, яка відповідала б його потребам і стану здоров'я. Все це переконало мене у правильності вибору. Підписуючи документи на переїзд діда до пансіонату для літніх людей у Рівному «Благодать», я відчувала мішані емоції. З одного боку, сум за тими днями, коли ми були разом дома, з іншого полегшення та радість, що дід буде у безпеці і під наглядом професіоналів.

Останні дні перед переїздом ми провели разом, згадуючи минуле, ділячись спогадами та планами на майбутнє. Я знала, що переїзд в «Благодать» відкриває нову главу в житті мого діда, главу де він зможе отримати кращий догляд за пристарілими у Рівному. Точніше в країні! І хоча я відчувала певну тривогу щодо того, як він адаптується до нового місця проживання, в моєму серці жила надія, що все буде добре. Адже ми обрали дійсно кращий заклад із кращих.

Персонал пансіонату для літніх людей «Благодать» проявив себе з найкращої сторони. Вони не лише забезпечували всі необхідні медичні процедури, але й виявляли щоденну турботу і увагу до кожного! Лікарі регулярно перевіряли стан здоров'я діда, адаптували лікувальні плани під нього, а медсестри завжди були поруч, щоб підтримати його в будь-який час дня та ночі. Харчування в «Благодаті» було ще однією приємною несподіванкою. Дід завжди любив добре поїсти, але з віком став дуже вибагливим до їжі. В будинку для людей похилого віку шеф-кухар з особливою увагою підходив до дієти кожного, готуючи не тільки корисні, але й ну дуже смачні страви. Дід неодноразово хвалив кулінарні витвори, особливо його улюблені страви борщ та вареники з вишнями.

Усілякі заходи і розваги звісно теж є там. Це дуже позитивно вплинуло на стан діда. Взагалі він ділився тільки позитивом. Я і сама його коли провідувала, то бачила який тут позитивний настрій! Тут люди точно не сумують і не страждають. Не буду говорити про державні будинки для людей похилого віку, та я впевнена що там далеко все не так.

Побачивши усі ці зміни, я зрозуміла, що рішення перевезти діда до «Благодаті» було правильним. Я дуже вдячна всьому персоналу пансіонату для літніх людей за їхню роботу і турботу. Ми зробили правильний вибір. І якщо хтось іще сумнівається радже зателефонувати туди – (098) 859-68-72, а краще приїхати у Рівне на вул. Володимира Стельмаха 28a. У них є сайт - https://pansionat-blagodat.com.ua/pansionat-dlya-litnih-lyudej-rivne/ можна більше прочитати. Сподіваюсь, що ви зробите правильний вибір!