Дещо легше вирішувалися інші проблеми, які заважали благоустрою Преображенської церкви. Недоліком храму довгий час залишалося лише те, що у ньому було дуже холодно взимку. Настоятель о. Федір Ганкевич повідомив митрополиту, що в Преображенській церкві “стіни в зимовий час робляться надзвичайно холодними, від них-то, а ще більше від наскрізного вітру, що проникає крізь вікна і двері, в цій церкві буває так холодно, що парафіяни в зимовий час з труднощами відвідують її під час богослужінь, а інтелігентні з них навіть рідко в церкві під час холоду бувають... <...>”. Відповідно, у 1884-1887 р. розгорнулася робота по встановленню в храмі подвійних вікон і дверей, які були зроблені “прочно и красиво”, а на початку ХХ ст. в Преображенський церкві були встановлені ще й калориферні обігрівачі.
Торкалася господарська діяльність пастирів і Соборної площі довкола храму. У 1887 р. о. Федір Ганкевич писав до Києва, що перевулок між огорожею Преображенської церкви і суміжними садибами “абсолютно не потрібен, оскільки він слугує тільки відхожим місцем <...> людям, які йдуть на базар і повертаються звідти. Таке вживання зазначеного провулка служить наругою для храму Божого і приводом до неповаги до святині, чому зазначений провулок необхідно закрити”. На це со. Федір уже отримав дозвіл економії Браницьких. У київькій духовній консисторії відзначили, що храми можуть набувати нерухомість у власність лише з особистого дозволу імператора, але у вигляді виключення перевулок таки закрили з умовою, що причетники і миряни не будуть його забудовувати, а обсадять деревами.
Практично кожен настоятель Преображенської церкви залишив по собі спадщину добрих справ, що примножували добробут білоцерківської святині.
Після ліквідації монархії Романових чимало святинь стали в кращому випадку музейними експонатами, а в гіршому – предметом переплавки і продажу для покриття більшовицьких “перегинів” у політиці. З храму на смітник було викинуто поховання графині Олександри Василівни Браницької – засновниці цієї церкви. Було конфісковано і земельні володіння храму (143 десятини) – які були найбільшими серед церковних наділів Надросся.
Вилучення і конфіскації нова влада проводила руками створених ДПУ , в яких ієрархами були сексоти типу “єпископа Білоцерківського” Володимира Бржоснєвського. Саме при його сприянні з Преображенського собору були вилучені (нібито на потреби голодуючих) всі богослужебні речі, вироблені з дорогоцінних металів (1922 р.).
У 1930 р. стараннями ДПУ у Білій Церкві було влаштовано “кількатисячний антирелігійний карнавал <…>. Колони демонстрантів настирливо домогалися передачі релігійних будинків на культурні потреби трудящих міста”. Собор було закрито, але культурні потреби трудящих влада задовольнила тим, що відкрила в ньому архів НКВС. Надалі силові структури приступили до фізичного винищення духовенства – у 1938 р. в Білій Церкві серед цілого ряду пастирів було розстріляно і о. Олександра Рудського, який довгий час був настоятелем Преображенського храму.
На початку Великої Вітчизняної собор було бомбардовано запальними бомбами – згоріли архівні матеріали, але могутні стіни споруди витримали натиск вогню. В часи війни собор став діяти, однак після передачі його новоствореній іншій церковній структурі мирян сюди навідувалося небагато.
У 1944 р., вже після деякого пом’якшення атеїстичного терору в роки війни, віруючі міста таки зуміли повернути святиню законній, справжній Церкві. Й хоча сексоти і надалі продовжували діяти в середовищі мирян, провокуючи серед них ворожнечу, парафіяльний храм діяв до 1962 р.
В подальшому атеїстична влада, вдавано піклуючись про безпеку віруючих, знову закрила собор під приводом ніби-то аварійності приміщення. Не зважаючи на статус пам’ятки архітектури, храм у 1983 р. було віддано Білоцерківському ДСТ “Авангард”, який влаштував у святині боксерську залу. Лише в липні 1989 р. Преображенський храм було повернуто православним.
Фото: Роман Наумов
Всі уривки книги можна переглянути за посиланням
Очікуйте новий уривок наступного тижня!
———
Слідкуйте за нами у соцмережах: