Це перший уривок книги Володимира Перерви "Біла Церква: історія проти міфів" присвячена парку Олександрія, який автор люб'язно надав для публікації на сторінках нашого видання.
Розділ VІІ Меморіальні окраси дендропарку «Олександрія»
Найбільший чи то в Європі, чи то лише в Україні (наші паркові працівники ніяк не дійдуть згоди в цьому нескладному питанні) дендропарк «Олександрія» приваблює значно більше туристів, ніж всі інші історичні пам’ятки Білої Церкви, разом взяті. На жаль, його чимала площа (196 га за часів графині О. Браницької, близько 400 га нині) та дефіцит коштів не дозволяють утримувати цю білоцерківську перлину в ідеальному стані, але це не заважає вивчати багате історичне минуле парку. Однак, і тут ми маємо справу з численними міфами та вигадками місцевих фантазерів.
У літературі (особливо безджерельній) можна прочитати різні дати заснування вотчинно-паркового ансамблю, різну інформацію про засновників тощо. Ми спробуємо спростувати хоча б з найпоширеніші з цих міфів.
Передусім про дату заснування «Олександрії». Відомий дослідник історії парку та родини графів Браницьких Євген Чернецький є автором не однієї праці з цієї теми, але він ще й нині ставить питання «Коли ж було засновано «Олександрію»? Офіційну дату закладення парку (1793 р.) він слушно називає умовною і вважає, що «найширшими хронологічними межами створення «Олександрії» може бути час з кінця 1770 років до 1793 р.»
Однак наприкінці 70-х рр. XVIII ст. граф ще не був одружений з Олександрою Василівною – їхній шлюб відбувся лише в 1781 р. А саме Олександрі Василівні ми завдячуємо появі парку.
Та й по одруженні графиня навряд чи стала б у першу чергу займатися парком. До речі, спогади старожилів, записані о. Петром Лебединцевим, свідчать, що перша спроба заснування парку зазнала невдачі й лише з другої спроби графиня твердо взялася хоча б частково відтворити ту парковому красу, серед якої пройшла її фрейлінська молодість.
Тому нині Є Чернецький обстоює дещо іншу версію дати появи парку. У 1787 р. відбувся знаменитий візит імператриці Єкатєріни ІІ до Криму та Північного Причорномор’я. Царська подорож поглинула колосальні кошти з державного бюджету, стала золотим дном для казнокрадів і зайняла кілька років підготовки. У степах та по Наддніпрянщині, за наказом Григорія Олександровича, зводилися не тільки сумнозвісні «потемкинские деревни», але й цілі міста з розкішними садибами та парками.
Катеринослав (нині Дніпро), Херсон, Миколаїв, Одеса – все це плоди діяльності «великолепного князя Тавриды». Нові міста прикрашали садами та парками, які так любила імператриця. Так, чудовий сад із рідкісних дерев було закладено у Катеринославі – місто, яке назвали на честь цариці.
Олександра Василівна, відвідуючи дядька, бачила благоустрій новопридбаних територій, і не дивно, що дядько ділився з нею саджанцями, рекомендував фахіців. Недарма парк «Олександрію» ще й нині прикрашають величезні ялини, подаровані князем. Але оскільки підготовка до імператорської подорожі на південь тривала кілька років, а сам Г. Потьомкін помер 5 жовтня 1791 р., то вважати датою заснування парку 1793 р. є явно недоречним. І тому Є Чернецький у новітніх публікаціях справедливо вказує, що «йдеться про 1782-1791 рр.»[3] А якщо довіряти гіпотезі про відвідини імператрицею та Г. Потьомкіним Білої Церкви у березні 1787 р., то графиня О. Браницька мала максимально постаратися щоб облаштувати свою резиденцію. Саме під час цієї, документально не доведеної (тому що таємної) білоцерківської подорожі імператриця нібито сказала про парк: «Все это навсегда останется здесь, а это что-нибудь да значит». І з цим важко не погодитися – в історично-культурному плані «Олександрія» багато важить для нашого міста.
Але слід врахувати ще й ту обставину, що графиня мала потратити не один рік на підготовку парку. Тому, якщо обстоювати «єкатерининську» версію, то саме започаткування парку та резиденції відбулося протягом 1784-1786 років, тобто мало не на десятиліття раніше офіційної дати.
*****
Не менш гарячу дискусію викликає і особа засновника (-ці) парку «Олександрія» та питання про те, на честь кого він названий.
Коли краєзнавчі дослідження здійснювалися не лише на основі документальних джерел, а й доповнювалися вигадками, то книги, газети та інтернет-ресурси наповнилися різноманітними міфологемами, які донині із тиражують як офіційні видання, так і «народна творчість».
Підписуйтесь на нас в соцмережах та слідкуйте за новинами.