У грудневий вечір, коли доріжки між будинками вже застелені білим снігом, ти сидітимеш біля вікна дуже довго і чекатимеш свого гостя. Та він чомусь завжди затримується. Ти виглядатимеш на доріжки, чи немає бува слідів… І може навіть ляжеш спати, розуміючи, що дітей дуже багато і Миколай квапиться, та може не встигнути до вашої хати. Ну, а під ранок обов'язково трапиться диво!
Ти прокинешся від того, що щось заважає спати. Ти просунеш руку під неї – і знайдеш пакунок. Неможливо описати радості від того, що Миколай таки не забув про тебе. Ти довго розпаковуватимеш подарунки, хвалитимешся кожним перед рідними. А за вікном на білих доріжках сніг знов замете сліди нічного гостя – справжнього Святого Миколая, якого ти, на жаль, ніколи так і не побачиш…
Миколай в українській релігійній та народній традиції
Свято Миколая прийшло до України 1088 року за часів князя Всеволода Ярославовича. На честь святого княгиня Ольга побудувала один з перших храмів Київської Русі в середині IX століття – над могилою Аскольда в Києві. Найдавнішу збережену українську ікону святого Миколая датують початком XIV століття.
Українці з давніх часів вважають Миколая святим – заступником простого люду (до речі, його ім'я в перекладі з грецької означає «перемога народу»), особливо несправедливо скривджених.
А ще він опікується подорожуючими та моряками. У нас цього святого називають «скоропомічним» — адже він завжди спішить на допомогу тим, хто її потребує.
Як Святий Миколай ходив по українських землях
Кажуть, традиція дарувати подарунки дітям на свято розповсюдилась Європою із середньовічної Німеччини. Її перейняли Австрія і Польща, а далі й Україна. Це підтверджується тим, що в Україні звичай класти дітям подарунки під подушку зберігся передовсім на Правобережній Україні, яка свого часу перебувала під владою Речі Посполитої.
Після революційних подій другої половини ХІХ ст. на Галичині серед українського шкільництва виникла потреба в яскравому дитячому святі. Тому Святий Миколай став опікуном українських школярів. Дитяче свято потребувало текстового матеріалу – віршів, пісень, драматичних творів. Багато українських авторів відгукнулося на цю потребу. Найперше слід згадати про Івана Франка. Йому належить віршований переказ легенди "Чудо з утопленим хлопцем" й одноактова п’єса "Суд святого Миколая", в якій уже постають традиційні персонажі українського миколаївського свята – ангели, помічники святого, опікуни та захисники дітей, і чорти, що намовляють Миколая не давати дітям подарунків.
З приходом на більшу частину українських земель радянської влади Святий Миколай, як і всі інші релігійні символи, був витіснений. Згідно з постановою ЦК КПРС від 1937 року на заміну йому прийшов Дід Мороз, який дарує подарунки на Новий Рік. На Західній Україні, натомість, традиція збереглася.
У Києві перше офіційне свято Миколая було влаштоване 19 грудня 1990 року для 700 хлопчиків і дівчаток — сиріт та дітей з багатодітних сімей. Через рік, 19 грудня 1991 р., стараннями Всеукраїнського православного братства, на гроші, зібрані Товариством святого Андрія Первозванного у США, дитячі свята святого Миколая влаштовано вже у 20 містах України.
Луцьк вважається одним із міст, покровителем якого офіційно є святий Миколай. Ще у ХVІ–ХVII століттях на міських печатках було зображення Чудотворця. У повний зріст, з книгою у правій руці та з посагом у лівій.
Сьогодні українська резиденція Святого Миколая знаходиться у Карпатах. У Національному природному парку "Гуцульщина", навіть є садиба святого Миколая, куди кожен може приїхати на екскурсію.
Давня українська легенда про Мокрого Миколая
Ікону Миколая Чудотворця здавна вішали чи не у кожній сільській хаті. До неї молились діти, як до образа свого заступника.На старих українських іконах можна побачити різні зображення Святителя. Одним із найцікавіших є так званий Мокрий Миколай.
Чому ж «Миколай Мокрий?» Легенда оповідає «Чудо про немовля в Києві», яке сталося не пізніше 1091 року. «Чудо…» розповідає про подружжя, яке вирушило на паломництво у Вишгород до мощів Бориса і Гліба на день їх пам'яті. Поверталися вони до Києва по Дніпру в човні. У дорозі жінка задрімала і упустила у воду немовля.
У відчаї батьки дитини звернулись до св. Миколая, «велику віру до нього маючи», з проханням про допомогу. Наступного ранку дитина була знайдена неушкодженою «…лежаще мокро перед образом св. Миколая» на хорах Софії Київської.
Народився Мир Лікійський десь між 270 та 286 роками у Малій Азії. Ще у дитинстві Миколай вирішив присвятити життя богослужінню. І в юні роки стає священиком. Батьки Миколая були дуже заможними і після смерті залишили синові великий спадок. Це багатство невеликими частинами Миколай роздаровував біднякам, аж поки не роздав все до останньої монети.
Не чекав, щоб у нього просили допомоги, а сам шукав бідних, щоб їм допомогти. Багато років святий Микола був єпископом у Мирах (місто у сучасній Туреччині), тому його називають Мир Лікійським.
На початку ІV століття, під час гонінь християн він був ув`язнений за віру. Помер, ймовірно, у віці 65-70 років.
Сьогодні ми можемо уявити, як насправді виглядав Святий Миколай. Про це розповідають вчені: розкривши могилу Миколая Лікійського, вони здійснили досліди. В результаті аналізу створено приблизну модель обличчя, а також досліджено інші зовнішні риси померлого.
Отже Миколай був невисокого зросту: приблизно 167 см. Він одягався просто і без прикрас. Антропологи припускають, що Мир Лікійський не вживав м`ясної їжі. У нього було мужнє обличчя та карі очі. Шкіра – оливкового відтінку, чітко виражене підборіддя і вилиці. А із давніх свідчень сучасників Миколая, його лице випромінювало незвичайне світло, подібно до обличчя Мойсея.
Професор Луїджі Мартіно, який проводив досліди над тілом святого, розповідає: «Пошкоджені суглоби, хребет і кістки грудної клітки свідчать про муки, які переніс Святитель Миколай у в'язниці - його катували на дибі». Ці зміни викликані довгим багаторічним впливом тюремного холоду і вогкості (святий провів у темниці близько двадцяти років).
Ікона з Базиліки св. Миколая в м. Барі (Італія), яка, як вважається, була написана на основі прижиттєвого зображення святого.
Його мощі виявилися нетлінними, мироточивими і здатними зцілювати хворих. Церква канонізувала Миколая. Він був і залишається найвідомішим святим у Європі. Його поважали однаково й католики, й протестанти, його люблять діти Колумбії, Німеччини та України. Та лише в Україні, як стверджують деякі дослідники, Святого Миколая вважали опікуном дітей.
У старих церковних записах є такі слова: "Напередодні Святого Ніколауса матері тримають напоготові подарунки та різки для своїх дітей" (1555 р.). А в давній миколаївській колядці:"Святий Ніколасе, мені поклади, що за потрібне вважаєш ти. Яблука, горіхи, мигдаль маленькі діти радо їдять!"
Святого Миколая можна вважати прадідом і Діда Мороза, і Санта Клауса, адже на основі його древнього образу з`явились ці казкові персонажі.
Тож, повертаючись до витоків, ми повинні віддати перевагу не американським чи радянським символам, а давнім світовим, й у тому числі українським, традиціям. Адже саме Отець Миколай як особистість втілює найкращі людські ідеали. Він відзначився чистотою життя, за яку мав від Бога дар чудотворення, а також милосердям і благодійністю.